Одна з мрій мого напарника – водойма Плітниця що в Житомирській області, хоча і мрією це назвати важко, просто «галочка» на короповій мапі нашої країни, чи просто бажання відвідати дане озеро. Мову про дану водойму Ваня почав ще минулого року, але часу вільного ніяк не було щоб поїхати туди. Цього ж року між змаганнями які наша команда запланувала, виявилися досить великі паузи, які потрібно було заповнити якимись цікавими поїздками на вже нами забуті та нові водойми, тому було вирішено що час відвідати озеро Плітніца. Знайшовши контакти водойми, а саме групу в ФБ, написав їм в приватні повідомлення ще за півтора місяця часу, що мене цікавлять конкретні дати та конкретний сектор, на що отримав відповідь, що нас записали та ми можемо собі планувати дану поїздку, у разі форс-мажорів та зриву попередньо написати чи зателефонувати.

Отже, після останнього виїзду на рибалку, а саме змагань – «2+2 на Червоному прапорі», де наша команда «Рівняни» м.Рівне посіла ІІ місце, минуло близько двох тижнів і наближався час виїзду на озеро Плітніца. Попередньо зідзвонювався з Дмитром Кохно з яким ми познайомилися минулого року на закриті сезону на озері Уляники (він рибалив зі своїм товаришем в сусідньому – 5 секторі). Дмитро якраз перед нами рибалив на Плітніці та в тому ж секторі який ми собі забронювали, тому в телефонному режимі ділився інформацією і всім що відбувалося в них на рибалці, стосовно ловлі та кльову риби, я в нього попросив щоб він залишив свої артропи якими він користувався, щоб по приїзду ми не шукали нових точок лову і можливо прив’язалися до тих які вже принаймні годували декілька днів і з яких ловили рибу, саме так мова йде про стаціонарні маркери – артропи. Ловля на даній водоймі по при малу площу водного плеса в 4 гектари в більшості випадків ведеться з завозом на човнах, або корабликах. Що стосується кльову, то Дмитру з його напарником вдалося мати 20 клювань, з яких 16 вони реалізували, що вселяло оптимізм і хороші сподівання в нашу майбутню риболовну сесію. Хлопці з'їхали з сектору за день до нашого приїзду, тим самим давши секторі відпочити від постійного пресингу.

1 день. День виїзду та початок пригод, хоча поки не на водоймі.

23 липня 2020 року на календарі й 5.00 ранку на годиннику – дзвінок від Івана що він завантажений чекає мене вже біля будинку. Завантаживши остаток моїх речей, та провізією на три доби (оскільки кухнею на даній сесії, а саме підготовкою займався цього разу — я). Ми вирушили в сторону водойми, на зустріч новим враженням та новим пригодам.

Їхати вирішили по гугл мапі через Сарни, оскільки саме такий шлях на думку гугла був найкращим, по відстані – 269 км. По часу планували вже близько 9.00 бути на водоймі. Дорога на старті виявилася легкою і через «годину з хвостиком» ми пили каву з хотдогами на кільці в Сарнах на заправці, далі лишалося трохи більш ніж половина шляху по кращій по якості Варшавській трасі, і ще 30 км трохи гіршої після з'їзду з траси. І ось тут, саме після з'їзду з «Варшавки» в сторону села Лугини почалися пригоди, спочатку дорога була більш менш терпимою, трохи далі Липники-Малахівка так звана пральна дошка про яку ми десь читали в одній зі статей «про поїздку на оз.Плітниця», але що саме цікаве, що гугл показав що даний відрізок шляху відстанню у 25-30 км займе в нас майже годину часу, нас це насторожило, але ми цьому не придали та рухалися далі, згодом села закінчилася і почалася кам’яна шосейна дорога в глиб лісу, по якій ми проїхали близько 5-7 км, але по фізіономії Вані я зрозумів на скільки він був злий що ми туди (в глиб лісу) посунулися далі, що навіть мені шкребло в середині коли машина вкотре дерла днищем об ті кам'яні горбулі. Збило нас те, що коли ми вже були ладні розвернутися і проїхати 25-30 км лишніх, щоб виїхати назад на трасу і заїхати на озеро з іншої сторони, хоча гугл нам показував, що цією конченою дорогою по лісі нам лишається всього-на-всього 16 км. Але на залізничному переїзді нам на зустріч їхав бус з причепом, салон буса був переповнений «полішуками» які їхали збирати чорницю, Ваня зупинив той бус щоб поспілкуватися з водієм чи варто нам лізти в ті хащі далі, чи краще розвернутися. Той сказав що ще 2-3 км такого бездоріжжя, а далі вкатана нормальна лісова дорога. Поки він спілкувався з тим водієм, то налічив в салоні буса близько 25-30 збирачів ягід, які після діалогу поїхали в глиб лісу далі, а ми зі швидкістю 5-6 км/год в слід за ними, і тут те чого щонайбільше боявся Ваня – по переду «піз…ц». Калюжа з болотом невідомої глибини яку не реально об'їхати, або вперед з незрозумілими наслідками перетину даної калюжі й не розумінням що далі чекає нас попереду, або розвертатися назад. На годиннику вже було 10.00 по при наші плани потрапити на озеро о 9.00, хоча виїхали ми о 5.00. Приймаємо рішення розвертатися, щоб часом не заночувати в завантаженій машині в лісі та старатися виїхати з цієї дупи без пригод. На даному відрізку ми їхали максимально обережно, вже нікуди не поспішали – стояло головне завдання виїхати з тої каменоломні на цілій машині, що зайняло близько години часу. І вже виїхавши на Варшавську трасу перебудували маршрут через Коростень — Овруч (не доїжджаємо) – далі є два чи три шляхи, ми поїххали через с.Шоломки – с.Красилівка – с.Нові Велідники — оз. Плітніца в цілому той шматок сільських доріг нормальний місцями з ямами, ґрунтовою дорогою, але їхати можна. Проте якщо є в планах заночувати в лісі та приїхати до дому не потрапивши на озеро Плітницю на тракторному буксирі, тоді вам тою лісовою дорогою…

Отже, з такими пригодами о 14.00 ми потрапили на озеро, шлях від дому з такими пригодами в нас зайняв близько дев'яти годин. І ми тішили себе на думці, що там де все так погано, має бути щось дуже хороше, і це дуже хороше «вильється» нашою результативною рибалкою, або якимось великим хорошим трофеєм.

По приїзду нас зустрів адміністратор водойми й проїхавши нивою перед нами показав доїзд но нашого сектору. Перед нами відкрилася лісова водойма, хоча і знаходиться неподалік села, але основна частина прибережної зони озера знаходиться в лісі. Площа озера не велика близько 4 гектари, на якому розміщено п’ять секторів, кожен з яких обладнано величезними дерев'яними помостами з яких і відбувається ловля. Ми для себе бронювали сектор №1, який знаходиться один на своєму березі – хотілося якогось усамітнення і тиші. По заїзду в сектор напруга яка висіла над нами грозовою хмарою, якось розвіялася від побаченої краси навколо, сектор в самісінькому лісі, поряд дерев’яна бесідка, мангал, окремо вимуруване місце для вогнища (щоб не палити траву по всьому секторі), не сектор – а просто казка!. Я на віть Івану сказав що це один з не багатьох випадків, коли не потрібно навіть спійманої риби щоб зробити гарні фотознімки, хотілося фотографувати скрізь і все. Але ми приїхали ловити рибу. Трохи згодом нам привезли човна, який можна орендувати прямо на водоймі, а ще трохи згодом – дрова які ми замовили на адміністрації для наших м'ясних страв, Ваня навіть здивувався від кількості дров – вартість яких 100 грн, я вже подумав що знову дали маленьку в'язочку, як на більшості водойм де є дана послуга, але як виявилося то були позитивні враження. Дров було на стільки багато, що ми три дні палили мангал, в останній день і два попередніх підкидали в окреме багаття, і навіть ще залишили після себе декілька поліняк для майбутніх відвідувачів оскільки всіх не використали. Дров дійсно було багато – 100 грн, воно того варте, від нас ЛАЙК! У воді виднілися чотири артропи які залишив для нас Дмитро. Тому ми почали займатися розташуванням нашого табору.

 

Намети розставлені, вудилища складені, род под готовий, все на своїх місцях. Встановлюємо ехолот на човен і збираємо шест для простукування дна і ще одну запасну свою артропу і сідаємо в човен щоб ознайомитися з вже встановленими Дмитром артропами, при потребі пересунути їх, або ж залишити на своїх місцях. В результаті вивчення дна дві артропи ми все ж таки пересунули, а дві лишили на своїх місцях. З лівого боку сектора на відстані 72 метри ми знайшли чітко виражений піщаний ділянка з глибиною 1,5 метра (так звана руслова частина), друга точка – права дальня частина камишів чи острова з лози, а саме вихід з нього 98 метрів, глибина 1,1 метра (твердий п’ятак), третя точка 117 метрів з глибиною 0,9 метра – мілководна заводь з твердим учаском дна, на протилежному березі з правої сторони якої лежить затоплена коряга, артропа стояла на вході в ту заводь і обловлювали перед входом в заводь, далі в самій заводі глибина була ще меншою і спостерігалися штрупаки покошеного камиша і коряжки. Четверта точка – орієнтовно трохи правіше від центру сектора 104,5 метра з глибиною 1,7 метра – твердий пучасток дна. П’ята точка 122 метри, глибина 1,8 метра теж твердий участок дна, але дана точка була вже трохи за межею нашого сектора, трохи правіше від орієнтирного стовпчика.

Стосовно корму ми вирішили застосувати різні кормові тактики, дві точки годувати зерновою сумішшю (цілий тигровий горіх, конопля, кукурудза, та зерновий мікс натурал ТМ Robin), даний мікс заливали CSL CC Baits, а також по верх даного зернового міксу окремо з пачки після завозу оснастки ще підкидали одну дві жмені цілих пилящих бойлів СС Baits HNW Professional Soluble Strawberry для фону. Решту точок ми годували міксом пелетів різного діаметру в тому ж числі пелет TechnoCarp FLAVORED CARP PELLETS "B.O.M.G" 6 мм та TechnoCarp FLAVORED CARP PELLETS "KRILL" 6 мм, також в основі даного міксу були варені ламані та різані бойли TechnoCarp «B.O.M.G.» та це все заливалося TechnoCarp LIQUID CARP FOOD BOMG SAUCE 0.5L, окремо з пачки після завозу оснастки ще підкидали одну дві жмені цілих пилящих бойлів TechnoCarp BOMG та TechnoCarp KRILL.

 

В якості стік міксу використовували суміш пелетів з відповідними крушеними бойлами в їх основі.
По монтажах як і писалося в попередніх статтях всі розхідні матеріали – TechnoCarp, наші улюблені ковзаючі монтажі та безпечна кліпса на флюрокарбоновому лідері, а також під кінець риболовної сесії хотіли потестувати ін-лайн монтаж, але не хватило часу, да і можливості не було через відсутність клювань протестувати даний монтаж в тих умовах.

Вудилища завезені, решта табору розставлена, і потроху почало підсмоктувати в животах, да і сонечко почало потроху сідати за верхівки дерев, а я все не міг натішитися природою даного озера. По меню в нашої команди цього вечора – шашлик з овочевим салатом та лавашем, приготуванням якого займався – я. Коли все було готово і шашлик вже пора було знімати з мангалу, прийшов інший сторож, який замінив попереднього адміністратора і затягнув довгу розмову на своєму місцевому і незвичному для нас діалекті. Я вже той шашлик крутив і так і сяк, щоб він не був сухим і не підгорів, але сторож чи то не розумів що ми хочемо сідати вечеряти, чи то хотів разом з нами розділити трапезу – короче бажання в нього покидати наш сектор не було, як і в нас не було бажання – ділитися шашликом. Не через те що ми жадні, чи високомірні – просто хотілося тиші та відпочинку, після тієї дороги й всіх цих маніпуляцій навколо приготування табору і місць для ловлі. Третій голос, чи незнайома особа в даний час була зайвою, тому сторош лишився без нашого шашлика, а нам довелося його їсти трохи охоловшим. Після вечері о 20.40 відбулося перше клювання з четвертої артропи 104,5 метра (насадка пелет 14 мм кріль і половинка поп апа груші), я підняв палку і риба не засіклася. Перша риба і вона не засіклася, спущена, тобто не в підсаці – для мене це поганий знак, хоча на змаганнях в цьому році я першу рибу теж спустив, проте вдалося вибороти ІІ місце. Перезавозим вудилище, так перезавозим, всі вудилища після клювань перезавозилися човном, а не закидалися з берега. І далі в очікуванні нових клювань, які не заставили себе довго чекати, о 21.00 знову клювання і тепер з другої точки 98 метрів, дальній вихід з «лозового острова» після клювання риба стрімко намагається знайти прихисток в навколо затоплених корягах і йде в зачеп. Ми відразу сідаємо в човен і пливемо тримаючи в натяжку ліску, до того зачепу, і так нам вдається звільнити та вивести рибу і надалі завести її в підсак, далі на березі ми вже розгледіли дикого прогонистого дзеркального сазанчика вагою 3,500. Вже темніло тому вирішили сфотографувати на телефон і відразу випустити, надіючись що то не самі найбільші трофеї які нас чекають на даній риболовній сесії.

Коли вже стемніло ми розпалили «піонерське багаття» в спеціально вимуруваному місці. І всілися в кріслах з чашеками кави очікувати на нічні клювання. Нічну тишину розбавила компанія місцевих риболовів які приїхали та розмістилися ліворуч від нас в самому хвості водойми, по словах охорони то їх місцевий сектор, досить закоряжений, але їм дають там ловити. Протягом дня ми бачили як ті хлопці сипанули так нормально кукурудзи з горохом, що ми вияснили вже в ході діалогу коли вони до нас підходили. Всю ніч в їх секторі палав реальний «піонерський костьор» - наш на їх фоні прирівнювався до вогника з лампадки, і під той костьор лунали пісні з магнітофона чи якоїсь колонки і їх пісні – було весело, голосно, але терпимо, і добре що вони нам не заважали, хоча думали що ми будем одні на даній стороні водойми. В районі 01,20 відбулося третє клювання, я вискочив з палатки та підсік – зпрацювала знову друга точка 98 метрів, дальній вихід з «лозового острова», і така ж сама ситуація як і Вані, риба знайшла за що зачепитися, кличу свого напарника щоб той сідав в човен на весла, а я буду підмотувати вудилище. Ваня звісно сів в човен, я дивлюся на нього, а він сів, і спить зклавши ручки, що я його покликав покатати на човні в ночі, а не для того щоб він веслував. Довелося трохи змінити тон, щоб розбудити його, і ми погребли та ніч, на зустріч тому коропчуку який сидів в зачепі. Далі нам вдалося вивести його і взяти в підсак, вага риба 3,500; проте цього разу лускатий, лишаєм вже в сумці для зважування для ранкового фото, перезавозим, декілька жмень бойла на точку і знову в очікуванні клювань. Початок вроді як не поганий, перший день, перша ніч, тільки «пристрілюємося» не зловживаємо з кормом, щоб при потребі маніпуляцій з пересовуванням маркерів незагаджувати сектор – короче розвідка. І далі до самого ранку жодного клювання. Спалося добре, бо були змучені з дороги і компанія поряд притихла, хоча мене підняло чомусь вже о 5.30 ранку, хотілося якогось руху, клювань, але тиша й аж до 9.10 і цього разу зпрацювала точка зернова – заводь 117 метрів з глибиною 0,9 метра – насадка Шумбарська класика дві кукурудзи з половинкою поп апа ананас. І нам вдається завести рибу в підсак і теж з човна, вага показала 5,000; Вроді як початок непоганий чотири клювання і три риби в заліку, і ми в очікуванні того «хорошого епогея рибалки» на який ми надіялися зсилаючись на погану дорогу і холодний шашлик.

2 день. Стадія — розчарування

По традиції ранкова кава. Трохи згодом зробили фото з рибою яку спіймали і випустили підростати. Перезавезли всі оснастки з насадками та підгодували точки і далі знову в очікуванні.
Навпроти нас в 5 сектор заїхала компанія яка як виявилося забронювала і 4 сектор теж, там було не зрозуміло як вони ловили, але візуально возили на одну артропу майже всі свої шість вудилищ і потім згодом мали навіть одне клювання, по словах сторожа – трофейний амур 15+. В нашому секторі була тиша. Я час від часу совався по лісі в надії знайти білого гриба, і декілька я все ж таки знайшов. Одного в перший день, іншого на наступний день – недалеко поряд з першим, і потім ще два, але там де я ходив (в основному недалеко від сектора) було сухо і грибів навколо було дуже мало навіть отруйних.

Ми ж постійно щось підбирали, намагалися перезавозити кожні три години вудилища, на ніч лишали на трохи довше, за винятком насадок де був пелет (перезавозили частіше). Але клювання ми так і не дочекалися, і вже помалу почали готуватися до вечірнього перезавозу снастей. І тут довгоочікуване клювання з точки – заводь, шалений звук сигналізатора і дзижчання шпулі яка шалено стравлювала ліску. Підсікаю, не встигши зробити декілька оборотів котушки – зріз. Я був вже трохи подавлений, цілий день жодного клювання, і зріз. Перезавозим всі вудилища і цього разу надіємося що нам вдасця поїсти гарячий шашлик. Далі вечеря, піонерське вогнище, вечірня кава, але коли руху в секторі нема і сигналізатори мовчать, то настає момент коли сидіти й чекати зовсім не хочеться, і тягне до розкладушки. Так ми проспали всю ніч, жодного піка, жодного клювання, повний ігнор. Лише близько 5.00 нас підірвав звук сигналізатора, але зачеп і риби не було.

3 день. Стадія – усвідомлення та прийняття

День третього дня перебування на озері Плітніца зустрів нас похмурим небом і Ваня сказав що погода буде мінятися і можливий на ніч дощ. Да і в цілому протягом всієї рибалки не було таких зо два дні щоб стабільно була однакова погода: то парить, то ні, то хмарно, то щось дрипне, то вітерець подує, то знову парить – суцільні качелі, які й відобразилися на кльову риби, але скільки пам’ятаю, я ще не зустрічав ні разу, нехай не клює в день – бо штиль, чи парить, чи ще щось, але в ночі мала б риба гуляти й харчуватися, а тут і в ночі повна тиша. Розумію що може з точками не вгадали, але з п’яти точок ну у двох я був впевнений залізобетонно, а решта три навіть при можливому +/- неправильному розміщенні мали б давати рибу, оскільки крайня частина сектора, хвостова, куди б риба мала заходити на ніч, да і розміри озера невеликі. Проте все мовчало і стояло «дубом». І цю всю гробову тишу розбавив звук сигналізатора о 8.20 з ближньої точки на косі (одна з який, і в яку я вірив найбільше), даний ділянка чистий від коряг тому рибу взяли безперешкодно з помосту, вага показала 3,500;

Ранкова кава, з яєшнєю і вчорашнім шашликом і перезавозим насадки та догодовуємо точки.
Цього дня перебування на озері повз нашого сектора проходила жіночка в сторону лісу з кошиком на плечах, я завів з нею розмову стосовно ягід і грибів і запитав чи не покаже де вони збирають гриби, на що вона погодилася показати мені й ми пішли балакаючи в сторону лісу вже у двох. Трохи зайшовши в глиб лісу вона мені вказала на два білих гриби які росли в піщаному рові, і я в котре переконався на скільки в сільських людей розвинений зір і чуйка на ті білі гриби, хоча і більшість жаліються що вже сліпі і без окулярів важко. Та жіночка пішла далі по ягоди, а мені вказала де походити, навколо ліс був вже вологіший в порівнянні з тими місцями де я знайшов свої попередні гриби, і навколо було вже на порядок більше інших грибів, знайшов декілька невеличких лисичок, пару сухих польських, а все решта сироїжки й отруйні. Місця хороші для білих грибів, але посуха, і місцеві кажуть що збирали неділі дві тому, а зараз нема, і розумію що як би ми потрапили тоді як йшли дощі то тихе полювання було б цікавіше.

Поки я совався по лісі у Вані в 10.20 сталося клювання — але обрив поводка. Ми потроху почали «падати духом» навіть по при три спіймані риби на відкритті цього року в Кричевичах, дана рибалка підкосила наш запал суттєво. Не хотілося нічого, ми аналізували чому так, чому риба не клює, говорили з Дмитром який рибалив декількома днями раніше, але і в решти секторах були результати ще гірші і ті спіймані одна дві риби на фоні наших восьми клювань – взагалі можна рахувати провальними виїздами, а в нас хоч щось прокльовувалося, проте це не те за чим ми їхали на дану водойму.
Але ми не здавалися і вирішили передивитися дві точки з яких ми не отримали жодних відгуків риби. Знову дістаємо ехолот і шест для простукування дна і пливемо передивитися дані точки, і по можливості знайти інші. Добре що було безвітряно і можна було помаленьку не поспішаючи детально поплавати. Ми зняли 4 та 5 артопи які розміщувалися праворуч сектора, одну з них розмістили під двома вже існуючими маркерами, а саме між першим і другим маркером 68 метрів, глибина 1,2-1,3 метра вихід з русла і з твердим участком дна, а інший маркер поставили трохи ближче по центру нашого сектора 89 метрів 1,6 метра — теж тверде дно. Закормлюємо ближче до вечора всі наші точки в надії що можливо риба проклюнеться і ми реабілітуємося і спіймаємо щось пристойне, щоб вдягнути наші заброди й зробити гарні фото з рибою в воді поміж латаття з ліліями які цвітуть навколо.

Проте все повторилося як і минулої доби. Всю ніч жодного клювання, навіть мовчали дві нові точки. В ночі пройшов дощ який дрипав до ранку. В 6.00 ми попросиналися і почали помалу збирати табір і під час зборів відбулося останнє на цьому виїзді клювання, зпрацювала все та ж точка яка принесла нам основну масу клювань - 98 метрів, дальній вихід з «лозового острова» і ми не без допомоги човна взяли рибу яка теж прямувала в коряги. Вага показала знайомі нам – 3,500;
В підсумку за неповні три доби ми отримали дев’ять клювань, з яких реалізували – п’ять, найбільший короп заважив – 5,000;

Висновок:

  • Хорошою чи вдалою дану сесію назвати не можу
  • Відсутність кльову можу списати на погоду, точніше її аномальність. Оскільки вибір місць лову як мінімум двох точок був 100% правильний, за решту говорити не буду. Тому при активності риби вона б мала заходити на точки й харчуватися.
  • Сектор дуже складний, велика кількість коряг через які потрібно дуже довго поплавати щоб знайти перспективні місця лову. Чисті п’ятаки на дні є, але 1-2 м в будь-яку сторону і відразу коряги в результаті зацепи, а по словах інших риболовів обриви оснасток і т.д. Як дану проблему вирішувати – я не знаю, за рік півтора часу в даному секторі ловити буде просто неможливо через ту кількість ліски й оснасток залишених в корягах.
  • По при поганий кльов риби (конкретно в нас і, і під час нашого перебування на водоймі), озеро дуже мальовниче і красиве, природа просто казка, комиші, дерева звисаючі над водою, латаття з ліліями. Чимось нагадує оз. Черніцу, що в Білорусії, але менше за площею.
  • Все зроблене для зручного перебування риболовів в секторі (помости, бесідки, мангали, обслуговування) – все на висоті.
    В лісі є гриби і ягоди, в осінню пору думаю навіть з малою активністю риби чим зайнятися. Але, як на мене дане місце більш для сімейного типу рибалки або для «пенсіонерів трофейщиків». Як спортсмен на таких водоймах не розвиваєшся. З сім'єю відпочити — так, місце круте і цікаве для відпочинку, але не для формування спортивних навиків.
  • Трофейна риба звісно що в озері є, але нам її невдалося спіймати. Чи приїдемо ми ще раз, можливо, але в інший сектор. А можливо і псіханем і в цей самий сектор, щоб реабілітуватися і довести для себе протилежне, але вже в іншому році
  • Стосовно дороги якщо їхати з Рівного то тільки по трасі як на Київ, і перед Новоград Волинськом біля заводу «Cersanit» з'їзд з траси ліворуч в сторону Коростеня (дорога нормальна, хоча не автобан), далі на Овруч і далі с.Шоломки – с.Красилівка – с.Нові Велідники — оз. Плітніца.


P.S. команда «Рівняни» м.Рівне