Orient Monsters Carp Сup на Мар'ївці. Частина 1 [C.Белощук]

Давно в моєму списку «рожевих мрій» стояв пунктик відвідати Мар’ївське водосховище, але ніяк я не мій туди доїхати, та й і однодумців яких кілометраж та місце розташування водойми не лякало практично не було. Але якось сидівши за чашечкою кави на Уляниках на закритті торішній сезону почали з напарником Іваном активно обговорювати тему Мар’ївки, виявилося що він теж хотів туди потрапити. Масла в вогонь підлили відео звіти зі змагань «Orient Monsters Carp cup-кобра 2017». В змаганнях де в ролі важкої артилерії тільки кобра на мою думку шанси в суперників більше урівнюються, а при правильному підборі секторів взагалі всі стають максимально наближені до рівнозначності, до того тихе кормління коброю зменшує пресинг по відношенні до риби і дає можливість спіймати великих трофеїв.





Але попередньо записавшись з адміністратором водойми Андрієм Корденко почав цікавитися як потрапити на водойму щоб порибалити там, адже після створення Карпового Клубу при водоймі доступ туди став дещо обмеженим, тільки за згодою адміністрації, або ж для членів клубу. Поспілкувавшись з Андрієм він дав добро на рибалку. Пройшло трохи часу і все ретельно обдумавши прийняли рішення що краще заявитися на змагання ніж просто їхати на рибалку. Формат змагань і ловля тільки трофеїв, спонукатимуть на більш продуктивну і плідну працю за для отримання хорошого результату. А змагання - це своєрідний наркотик, лотерея, тоталізатор завжди цікаво і більш пізнавально. Обирати турнір серед тих які б мали проходити на Мар’ївці у 2018 році довго не довелося, основним завданням було заявитися в першу двадцятку охочих. Турнір «Orient Monsters Carp cup-кобра 2018» - п’ять діб безперервного лову монстрів, формат змагань по 10 крупним рибам + Біг Фіш, залік з 7 кг, кормління тільки коброю – що ще потрібно щоб вдосталь наловитися риби, чудово відпочити, позмагатися з суперниками й спіймати справжнього Мар’ївського монстра, а й можливо Мар’яна.



Настав час реєстрації й нам вдалося «вскочити в вагончик» з тих двадцяти бажаючих помахати кобрами п’ять діб. Після чого почали активно готуватися, обговорювати тактику, прикормку, насадки. Почався активний збір інформації. Довелося по декілька разів переглянути всі відео ролики на просторах інтернету, щоб знайти й побачити хоча б якісь підказки які б могли нам допомогти. Довелося обдзвонити всіх знайомих які рибалили там, чи приймали участь у змаганнях на Мар’ївці. Було зібрано купу інформації яку потрібно було відфільтрувати й взяти до уваги лише правильні зауваження та настанови. Ця вся інформаційна робота проводилася тільки через те що ми з Іваном там ніколи не були, і дя нас було важливим правильно підготуватися, щоб проїхавши такий кусок дороги показати хороший результат і головне гарно половити, хоча ще з самого початку налаштовувалися на перемогу – звучить голосно і занадто зверхньо, а чому б і ні, неможливого не існує. Тому і напарника почав налаштовувати на перемогу…





Підготовка

В ході підготовки з’явилася нова задача - формат турніру дозволяв мати команду укомплектовану трьома повноцінними учасниками, а у двох п’ять діб працювати на повну потужність трохи важкувато, враховуючи те що більшість риби потрібно брати зайшовши в воду, і при активному кльові риби за інформацією може «зїжджати» по декілька прутів одночасно. Тому ми почали шукати третього «не адекватного» напарника, який погодився в першу чергу поїхати на Мар’ївку, а вже потім серед бажаючих обрати людину на емоційно-психологічну сумісність з нами. Адже настрій та сумісність характерів в команді які творять її внутрішній мікроклімат, і дуже часто впливають на результат. Дуже важливо щоб члени команди розуміли один одного, довіряли й вірили один в одного, не зловживали шкідливими звичками і спиртними напоями, а в нашому випадку були постійно на позитиві. Багато разів бачив команди які приїжджають на змагання ставлять дві окремі «лабораторії» і рибалять кожен на свої два прути – можливо тактика така, але якось виглядає зі сторони не по командному, часто люди не можуть знайти спільної думки як ловити, де ловити, на які насадки й після однієї чи двох діб без результатного кльову «пускаються у всі тяжкі» дістаючи з закромів ту зловісну сумку зі сто тисячма баночками і починають перебирати наживки в пошуках «золотого Бойла», часто в паніці команди засипають сектор, тим самим вбиваючи його остаточно, або ж створюючи нові кормові точки які стають конкурентами попередньо створеним. Короче ми шукали адекватну людину, яка б працювала по наміченому мною з Іваном плану. Бажаючих виявилося не багато, нашій вербувальній програмі піддався «добра людига Олег» якого особливо не цікавила підготовка до змагань, він налаштовувався на кльов трофеїв, а після ельдорадо на Ульяниках на початку сезону 2018, апетит і планка в Олега виросли, і він напевно їхав за Мар’яном.







Команда укомплектована, постало питання кормової програми, яку потрібно було відшліфувати під кобру. Оскільки більшість знайомих розказувало, що тамтешніх риб любить пелет не погано відзивається на зернові, але все це заборонене, та й пелет якось я не уявляв як полетить на 100+ метрів. Тому бойли й тільки бойли, але які й в якій кількості й в якому співвідношенні стало реальною дилемою для нас. Обсушивши з напарником прийняли рішення що частину прикормочної програми складуть бойли СС Baits серії Professional Soluble Squid Octopus та СС Baits Professional Soluble Squid-Cranberry 20 мм (дякую Тарасе за свіжонакатані тільки з пічки бойли). Другу частину прикорм очної програми складали тверді бойли іншого виробника 24 діаметру. На насадку використовували бойли даних виробників і відповідних смаків. Також потрібно було зробити стіки й в достатній кількості, в основі стік мікса був СС Baits Stick Mix Squid Octopus з додаванням мікро пелетів різного діаметру, і ще був стік мікс іншого виробника відповідно до бойлів. Поки Іван був у відпустці й розглядав дівчат топлес на пляжі, я ж в’язав стіки в дома, кількість яких важко описати, але нав’язано їх було стільки що залишилося і ще на декілька рибалок. Всі стіки перед закиданням вмокалися в відповідні ліквіди, хоча пробували й без них, відчутної різниці в першу половину змагань ми не побачили, але чомусь в другій половині змагань риб більше відгукувався на не діповані стіки, хоча насадка стояла практично на всіх прутах однакова. Приблизно програма складена і ближче до змагання все було закуплено та спаковано та розфасовано по днях, що і скільки сипати в той чи інший день.









В ході приготувань з’явилася нова проблема, точніше нюанс як їхати на змагання – двома машинами, чи однією, але з причепом. Однією набагато легше по відношенню до водіїв, адже при втомі одного його може замінити інший, і бюджетніше зі сторони витрат пального. І ймовірність різноманітних форс-мажорів в дорозі зменшується у два рази. Тому почали шукати причеп. А варіант з двома авто лишити як запасний. Дним питанням займався Олег, по скільки їхати з причепом мали на його авто. В ході пошуку було декілька варіантів причепів і великі й маленькі (розглядалися варіанти тільки з тентами), знайомих які могли надати нам причеп в користування не виявилося, точніше причепа ні в кого не було. Тому в поміч інтернет, середня вартість причепа орієнтовно на тиждень коливалася 1200-1500 грн, але це набагато дешевше ніж гнати дві машини. Ближче до дня виїзду Олег знаходить в товариша невеличкий причепчик, поїхали провірили чи все працює, оглянули в якому він стані, все вроді як «ОК» - беремо, і паралельно вже 1200-1500 економії б’юджету, хіба прийдеться могорич проставитися за причеп власнику і він стане нам ще дорожче, але за флакон віскаря чи хорошої оковитої Олег порішав…

Поки одні рішали питання з причепом, інші дивилися на дівчат топлес на Іспанських пляжах, а я в’язав стіки. Трапилася нагода потрапити на Мар’ївку ще до змагань. Хлопці з Рівного були зареєстровані на один з етапів Iron Fish (змагання по флет фідеру) що проходив на Мар’ївці. Вирішив напроситися поїхати з ними в ролі вболівальника, та в розвідку. Адже відео і розповіді знайомих, це одне, а побачити все в реальності своїми очима це зовсім інше, заодно було важливо поспілкуватися з Тарасом Чихманом представником компанії СС Baits, який приймав участь в складі команди «Трофей» і побачити як він виступить на своїй продукції, А також взяти в нього декілька порад та ключових нюансів відносно підбору прикормки перед змаганнями. Взяти погодився мене Паша Полосатік зі своєю командою (Віталік Марчук, і Юра «Прянік»), ще їхали хлопці двома бусами інші дві команди з Рівного – компанія була весела. Вся дорога пролетіла на позитиві. Їхали до Києва, а далі Решетилівка – Кобеляки – обїжаючи Дніпро – Павлоград, а далі кілька годин суцільного бездоріжжя, таке враження що їдеш в нікуди, чим далі тим дорога все гірша, тобто вона була взагалі відсутня. Чим далі тим цивілізація пропадала взагалі. Зустрічалися поодинокі хатинки з заклеєними клейонкою вікнами і вибитими шибками. Людей не було видно взагалі, хоча було вже близько 9.00, лише де не де бабульки та чоловіки ближче до похилого віку, молоді та дітей взагалі нема. І починаю задумуватися що нам ще гріх жалітися що ми погано живемо, що в нас погані дороги і щось не влаштовує. Просто більшість не бачили і не знають як люди живуть на сході, можливо не скрізь так, але тим шляхом що ми їхали в мене склалася саме така думка.





На озеро ми потрапили близько 10.00. Нам відкрилося водосховище яке я бачив у відео роликах, і читав у звітах людей які там рибалили, озеро на яке я мріяв потрапити. Пройшлися по секторах де стояли команди що тренувалися перед змаганнями, оглянули сектори. Затримавшись в одному з секторів де стояла якась команда, спостерігали клювання риби, її виважування і після пере закидання відразу клювало знову, риба гуляла по всій водоймі й активно клювала, але в переважній більшості лаваші яких запустили в цьому сезоні. Потім ближче обіду жеребкування і роз'їзд по секторах, Паші Полосатіку дістався сектор 33, вроді не поганий, оскільки висунутий в перед по відношенню до 32, але не крайній. У вечері поїхали на протилежний берег де стояли знайомі Паші в крайньому 1 чи 2 секторі, заодно оглянув сектори з іншого боку водойми. Вечеря і в спальники на наступний ранок старт. На цьому виїзді я відпочивав, спостерігав за діями команди Паші, що вони мішають на що ловлять, як ловлять, на якій відстані, адже можемо потрапити в цей сектор на своїх змаганнях. Було цікаво, спочатку я дивився на кінчики вудилищ на ті клювання, адже сигналізатори дозволені тільки в нічну пору доби, а потім мої очі втомилися і більшість клювань я не помічав, тільки Юра «Прянік» постійно був на готові підсікти й виважувати рибу. Все в команді Паші було чітко налагоджено тільки діставалася палка з рибою чи після пере закидання з води, відразу летів флет у воду - мега темпова ловля, пере закидання по годиннику, оснастки в воді не лежали понад 30 хв зі сторони було видно що за півтори доби ти піддаєшся навантаженням як на трьох добовій рибалці. Все було цікаво і пізнавально, риба закрутилася і почала клювати по наростаючій, попадалися бонусні екземпляри, і що цікаво добре виважувалися на ліску 0.2 чи 0.18 і гачок 6 чи 8 номера. Проте цього було не достатньо для перемоги, зони були розподілені таким чином що крайні сектори ловили набагато більше. В результаті команді Паши Паласатіка не вдалося піднятися на п'єдестал. А от команда «Трофей» вийшла в призи, проте в їх активі були переважно «тузи», але в безмежній кількості понад 100 шт. Надалі поспілкувався з Тарасом за насадки дистанції лову в їх секторі, чого не варто робити щоб не закрутити Тузло в секторі. Далі дорога до дому, вирішили їхати назад іншою дорогою по гуглу (хлопці сказали що вона на багато краща). Після подорожі на деякі питання я отримав відповідь, а деякі залишилися не вирішеними, але вдалося побачити озеро.

Тиждень до виїзду тягнувся наче вічність, і голова була забита не роботою яку потрібно було підтягнути по максимуму, а тим щоб нічого не забути і все взяти, і насипати в причеп всього підряд не хотілося, а тільки по суті і потребі. Тому вирішив скласти список щоб по ньому скластися і переперевірити Івана чи він все взяв, бо були випадки як їздили без дальноміра і т.д, Якось був такий випадок як я з товаришем Віктором поїхали на змагання без сигналізаторів, добре що інший справжній друг Тарас погодився нам їх привезти майже за 200 км, але знайшлися добрі люди на водоймі які позичили…

Харчуватися вирішили самі, попередньо закпили 6 кг стейків і заморозили їх, щоб замаринувати вже на водоймі, і ще купу різноманітного провіанту і смаколиків для власних шлунків, відповідальним за приготування був Олег, він займався і миттям посуду, бо ми з Іваном постійно уникали цього не приємного процесу, і взагалі як почали разом їздити я всіляко хитрую щоб не мити посуд, оскільки не люблю його мити в дома (хоча дружина і заставляє), а тут на рибалці без гарячої води вдосталь ковзати той жир по тарілках. Тому цим займався Олег, це була не основна його задача, він виважував рибу, підсачив, просто до миття посуду він ставився не так негативно як ми.

День виїзду

Причепчик запакований, всі гаджети заряджені, всі налаштовані на довгу дорогу в 1000 км. Виїжджати вирішили о 18.00 щоб приблизно 10-12.00 бути на місці, враховуючи декілька зупинок на каву з хот догами. Хлопці заїхали за мною 2 вересня і ми рушили в сторону Мар’ївки. Планували їхати по гуглу, оскільки дорога назад з турніру Iron Fish виявилася кращою ніж в ту сторону, але Олег переконував звернути десь, цю ідею ми відкинули, бо не були впевненні в якості дороги й в її присутності взагалі, тому поїхали по гуглу: Рівне – Київ – Полтава – Красноград – Лозова – Мирна Долина. Не поспішаючи ми проходили нашу дистанцію в 905 км по навігатору, зупиняючись на каву з хот догом, всю дорогу за кермом був Олег, Іван сидів поряд і отримував задоволення від місця штурмана за яким сидів - Я (розуміючи як класно сидіти збоку, триндіти й смітити в машині різноманітними снеками й приколами які купив для себе Олег). Десь в районі Краснограда нас зупинила поліція з автоматами, (оглянула поверхнево авто і запитала куди ми їдемо) і відпустили нас. Після чого почалася дорога про яку я забув, точніше відсутність дороги. Мені хотілося їхати в причепі, вираз обличчя Олега дав зрозуміти що краще зараз просто мовчати, швидкість авто не перевищувала 20-15 кмгод, добре що Олега дружина зробила цілу коробку бутербродів, тому було чим зайняти щоб бодай не зачепити Олега який був готовий просто вибухнути (хоча мені здається його вивести дуже важко - настільки стримана людина) т в тому бездоріжжі так ми тряслися 2-3 год, далі почалася більш менш нормальна дорога і близько 11-12.00 нас зустрічала Мар’ївка (фото біля знака) і на озеро де вже був Андрій Корденко, потім нас догнали хлопці з Полонного яких ми обігнали в районі Лозової. Так поступово почали з'їжджатися команди. Олег ліг поспати після довгої дороги, ми пішли з Ваньой подивитися на сектора й оглянути озеро.





Жеребкування.

Наближався час жеребкування більшість команд була вже на водоймі, решта що не встигали попросили щоб сектор витягнули замість них. Сектор довірили ми тягнути Олегу (він сказав що - фартовий), до того сума чисел на причепі позиченому та на авто співпадали, і ще якісь там фактори теж, короче він запевняв що все буде в шоколаді. Після вступного слова почалося жеребкування і команди почали тягнути своє місце дислокації, наша черга дійшла десь в першій половині. Олег вийшов і чомусь найбільше я не хотів потрапити в той сектор де був Паша Паласатік - сектор 33, чому важко сказати, просто не хотів. І тут він дістає кульку 27, хоча в відрі було ще два крайніх сектора. Нам він ніякої інформації не давав, тому їдемо у свій сектор не знаючи що нас там чекає. Сектор 21 і 38 які я найбільше хотів, витягнули до нас, а ще хотілося протилежний берег де сектори з 1 по 20 – вийшло навпаки. Згодом вісі команди роз'їхалися по секторам для ростановки та благоустрою свого табору, а о 18.00 всіх чекала святкова вечеря яка стала вже традицією на Мар'ївці. Чебуреки та логман були на висоті, бажаючим були запропоновані й крепкі напої. Перекусивши вирішили не засиджуватися, оскільки було ще трохи не завершених до старту справ які хотілося зробити й трохи здрімнути від довгої дороги та перед п’яти добовим марафоном.







Цього разу виспатися вдалося нормально, не було ніяких передстартових хвилювань, сектор витягнули назад дороги нема, лишається тільки йти в перед і боротися до останнього. Встали за дві години до старту, сонце на Мар’ївці стає раніше ніж в нас в Рівному і вже близько 4.00-4.30 починає видніти, а сідає навпаки раніше о 18.30-19.00 вже темнота.



Перший день. Старт. День пошуку

Пролунав сигнал старту і відразу полетіли в воду оснастки з наживками та стіками які ми вмокали в діп СС Baits Squid Octopus та діп «іншого виробника», а за ними п’ять кілограмів бойлів. На насадках були відповідні бойли, одна насадка збалансована поп апом, а інша просто донна. Хотілося зрозуміти що більше до смаку рибі. Оскільки ми в перше на озері, і не зважаючи на зібрану інформацію перший день ми присвятили пошуку насадки, а саме тієї на садки на яку буде відзиватися саме крупна риба, а залік йшов від 7 кг. Що стосується точок лову, то першого дня прийняли рішення не діставати маркер, хоча нам казали що маркер на Мар’ївці не потрібна річ, але ми користуємося ним скрізь і завжди (звісно якщо хтось дальномір не забуде в дома). Нам хотілося зрозуміти на яких дистанціях ходить риба де вона більш активна. А вже на наступний день намалювати карту та вже добре відмаркуватися і порівняти отримані результати з картою. Тому закліпсували вісім прутів на різних дистанціях і почали пробувати ловити з дистанції 80 метрів з корком по 5 метрів. Першу рибу довго чекати не довелося о 8.15 пролунав перший звук сигналізатора, спрацювала перша палка з 80 м і карп вагою 7.500 опинився на маті, перезакидаємо і через пів години їде знову ця ж палка і знову карп на 7.300 на маті, Такий старт почав нам подобатися і ми в очікуванні ще більшого результату починаємо працювати далі, час від часу підкидаючи бойли коброю. Що до обов’язків то ще в дома прийняли рішення що кожен буде займатися чітко своєю задачею. Я відповідав за кобру, тобто весь корм що мав бути висипаний в воду за п'ять діб лежав на мені. Ваня відповідав за прути (закидання). Виважування та підсачування риби лежало на мені та Олегу. А перезаряджання насадок на тому хто був більш вільним. Іван міг виважувати тільки в тому разі якщо ми двоє з Олегом знаходимося в воді (тобто біля род подів постійно мала бути людина, яка у разі клювання могла б підсікнути та помалу виважувати рибу поки двоє стоячі в воді дістають першу).









Весь день пролетів в пошуку ключика до місцевих монстрів, але ми пробували комбінувати серед двох бойлів з додаванням по папів та кукурудзи, а також міняючи пилік на донний і навпаки. Тобто сумки з «діафільмами» як ми їх називаємо ми не брали свідомо, щоб не гребтися в купі непотрібних насадок, а чітко працювати відповідно до програми й наміченого плану. Близько обіду відбулося одне з клювань на третю палку почалося викачування і згодом нам вдалося завести риба в підсак, вага показала 9.300; чомусь риби вагою за десять кілограмів не хотіли відвідати нас цього дня. Почало темніти й в нашому заліку було 18 клювань з них 8 на четверту палку і найбільший короп вагою 9.300; за підсумками першої доби ми посідали 13 місце серед 17 команд. Всю ніч ми постійно пере закидалися і кобрилися, проте клювань так і не було. В групі в вайбері яка була створена для учасників турніра пішла інфа, що був спійманий Мар’ян у 21 секторі вагою 25.300, і в більшості команд забрали мрію і можливість поборотися за найбільший кубок змагань та грошову винагороду, проте як виявилося розв'язка по даному питанню була ще не вирішена, але про це трохи згодом.







Друга доба. Маркування сектора та аналіз минулого дня.

Вставши рано почали відразу маркувати сектор та малювати карту, поки не почався вітер який минулого дня і на протязі всіх змагання мав бути не змінним 6-10 м.с і дув з хвоста на дамбу. Навіть Андрій Корденко казав що ніколи не бачив на змаганнях на Мар’ївці такох сильної і незмінної погоди протягом всього турніру. На маркування часу ми не жаліємо, тому поки Олег дрімав і своїм храпом відганяв все живе, від наших запасів харчів на весь турнір – осільки він був комірним і відповідальним за розприділення кілокалорій на кожного члена команди, тому без команди «Фас» - ніхто до столу не сідав – ЖАРТ. Намалювавши карту попри всі запевнення знайомих що не варто маркуватися, ми хотіли зрозуміти правильність обраних нами точок і внести корективи.

В ранці принесли протоколи й наше турнірне місце було не змінним з чотирма заліковими рибами.
З підняттям сонця наш сектор починав оживати, частота клювань починала збільшуватися і починали працювати всі прути, в порівнянні з першим днем де більшість клювань припадала на четверту палку. Коли першого дня ми були в активному пошуку точок лову, дистанцій та насадок. То після маркування та визначення вже конкретних точок від яких ми осоюливо не відходили протягом всіх змагань. Що стосується насадки то вона була теж вже більш стабільною і постійно приносила рибу, але по черзі на кожен прут пробували іншу насадку, тобто шукали насадку яка б теж нам приносила стабільно рибу, а в кращому результаті крупну рибу, оскільки ми так і не придумали як нам сортувати і відсіювати мілку рибу. Тому ловили все підряд, щоб закрити як умога швидше десять крупних риб. День проходив в постійному русі. Погода сприяла нормальному перебуванню не в палатках, вдавалося навіть позагаряти. Але сильніший вітер так і не вщухав – зі сходом сонця посилювався і лише з заходом сонця трохи слабшав. Час від часу ми спостерігали за активністю сусідів з протилежного берега, складалося враження що коброю працюємо тільки ми, можливо за камишами було погано видно, можливо вони чекали послабшання вітру, можливо тактика така була - мало кобритися. Протягом всього турніру в створеній групі в вайбері лунали жарти і смішні фрази від Генадія команда «Ізюмчанка» - конкурентів там йому не було, завдяки йому настрій у команд всіх був на висоті, навіть враховуючи двох чи трьох команд які навіть не відійшли від нуля в таблиці десяти крупних риб. В обідню пору даного дня 12.45- 14.00 в нас відбувається мега роздача яка нам приносить дві риби за 10 кг. Близько 16.30 невеличкий пік, за ним ще один і ніби потяг набирає обертів починає розганятися звук сигналізатора - підсікаю, а фрикціон не зупиняється і змотує жилку зі шпулі. Відразу йду в воду, а за мною Ваня. Я намагався завжди заходити в воду і виводити рибу на чисту, звільнену від жилок зону, максимально в праву сторону чи в ліву в залежності від палки на яку клювало, а там вже безперешкодно возитися з рибою. даних риб трохи дав нам понервувати й відчувалося що на тому кінці щось більше за попередні екземпляри. Рука починала втомлюватися, а риб трохи давав слабини й давав можливість підтягнути його до підсака, то невгамовно стравлював і забирав ті дорогоцінні метри які не так вже й легко вибороти ще й в такий шквальний вітер який тільки додає опір і важкості виважування. В час коли карп розвертався і змотував жилку зі шпулі ми поглядали на Олега який діжурив на прутах, і нервово курив від визгу фрикціона, оскільки в нашому арсеналі лежало якесь там рідкісне віски для риба за 15 кг. А також Олег в той час відповідав за решту прутів, якщо клюне інша палка то він мав займатися виважуванням, або при непередбачуваному маневрі риба підняти род поди до гори. Через деякий час нам вдалося завести риба в підсак аж у 28 секторі, саме в ті камиши той риб намагався втекти від нас. Запаркувавши риба ми так і пішли у свій сектор через 28 і зайшли з за спини Олега який побачив нашого трофея, вага якого була 13.900. Даний риб пішов в таблицю біг фішів де ми були на 11 місці. Віскі лишилося не чепаним.











В такому русі промайнув другий світловий день турніра і в нашрму заліку на 20.00 було вже дев’ять залікових риб. З настанням вечора Олег приступав до м’ясних процедур (приготування стейків, яких ми нагребли в досталь). Далі смачна вечеря та підведення підсумків минувшого дня, який пройшов дуже продуктивно. По при незмінне 13 місце в загальній турнірній таблиці, ми були задоволені перепиті ями та кльовом другого дня, лишалося лише нарощувати темпи, ще нічого не вирішено в даному турнірі, а й відповідно навіть команда яка ще була без жодної залікової риби мала шанси на п’єдестал як і ми. В період обговорення тактики, кльову минувшого дня та планів і можливих корективів на наступний, щось надоумило заглянути в інтернет і подивитися як виступали команди в даному секторі та сусідніх на змаганнях на протязі року. І що цікавого ми для себе підкреслили! Що наш любий товариш на якого ми покладали надії на витягування хорошого сектора, та довіряли його фартовості в якій він нас запевняв всю дорогу – виявилося, що «просто хороша людина» Олег - наш комірний, витягнув нам сектор – ЖОПА, самий най гірнший сектор який тільки міг бути при даній розстановці секторів. По статистиці незалено від формату змагань, розподілу місць по зонам він завжди був з самого низу і ніколи не ловив крупної риби і не був навіть близько до п’єдесталу, тобто - сектор «Золото Полуботка». На мою думку там ще перед жеребкуванням потрібно ставити ящик з «Золотом Полуботка», щоб команді яка потрапить туди було чим зайнятися протягом турніра. І тоді я зрозумів здивоване обличчя Андрія Корденка коли ми здавали рибу за 13 кг і надалі решту місцевих монстрів. Але статистика даного сектора ніяк не відобразилася на нашому бажанні працювати і нарощувати темп в даному секторі, адже ми на Мар’ївці в переше і вже давно мріяли сюди потрапити тому працюєм до останнього не збавляючи обороти.











ПРОДОВЖЕННЯ В ДРУГІЙ ЧАСТИНІ-->