Відкриття сезону 2019 року з карпфішингу на Шумбарі. Частина 1

Місце риболовлі: Шумбар (Šumbar)

Початок рибалки: квіт. 10, 2019 08:00

Кінець рибалки: квіт. 14, 2019 11:00

Тип рибалки: Карпфішинг

Все почалося ще 26 квітня 2018 року коли ми з Іваном і Вітьой відкривали карповий сезон 2018 року на оз.Кричевичі в Волинській області. В активному діалозі кожен ділився своїми рибацькими мріями, і хтось почав тему стосовно рибалки за кордоном, і в ході розмови зародилася ідея – «рожева мрія» відвідати озеро Шумбар.

Озеро Шумбар – озеро що знаходиться в Хорватії поблизу міста Карловац, відоме на всю Європу своїми трофеями які там мешкають: коропи понад 30 кг та амури понад 20 кг та лящі гіганти які не являються ціллю коропятників і при клюванні їх відпускаються в прилеглі озера де рибалка для місцевих жителів – хорватів безкоштовна, і по при частковий замор риби який відбувся близько трьох років тому, охочий відвідати дане озеро не зменшувалася, і серед знайомих всі в голос говорили що туди попасти майже не реально, постійно озеро зайняте комерційними змаганнями, а в проміжках між змаганнями його активно штурмують коропятники Англії, Франції, Словенії, Угорщини, та інших прилеглих європейських країн, а про росіян взагалі нема чого казати, вони просто окупували озеро. Існує при даному озері Риболовний клуб – члени якого оплативши що річний членський внесок можуть без обмежень в часі рибалити на даному озері, за винятком днів коли на озері проходять змагання. Так той Короповий клуб переповнений росіянами та кількість членів клубу далеко перевищує за 150 чоловік і всі хочуть скористатися своїм правом постійно там рибалити. Одним словом постійно всі сектори зайняті, а якщо і є щось вільне, то не перспективне до можна за чотири доби й не побачити риби. Комплекс Шумбар складається з кількох великих озер, з яких для риболовлі найважливішими є Велике озеро(власне те, що всі й називають Шумбар площа якого 19 га), Праве або Довге та Еко-озеро. Ці три водні перлини — це просто Мекка рибалок. Навколишній дубовий ліс створює особливу атмосферу і заспокоює душу. На водоймі є 31 сектор кожен з яких облагороджений та місце лову засипане дрібною галькою, щоб уникнути місива грязі в секторі під час дощів.

Це озеро неправильної форми площею приблизно 300x400 метрів, з кількома великими заплавами, островами та острівцями. Глибина коливається від 1 до 7 метрів, а дно повне тріщин та залишків дерев й гілок. Вода зеленувата, її колір залежить від сезону та температури. Став доволі старий, йому понад сорок років, і, крім коропа, амура, сома, щуки, окуня, багатою білої риби. Приїхавши на риболовлю необхідно зареєструватись на охороні. Дозволяється добратися до води на машині, дозволена нічна риболовля на три снастями. Всі виловлені коропи й амури повинні бути негайно після фотографування відпущені назад у воду. Біля води можна поставити намет, але заборонено розпалювати вогонь, скидати сміття або знищувати рослинність.
Власник даного озера Желько Цапан – напевно самий титулований коропятник Хорватії, багаторазовий чемпіон Світу з коропової ловлі як в ролі спортсмена так і в ролі тренера. На разі він вже три роки поспіль тренує збірну команди з Росії з якою вже один раз завоював золоті медалі.

Звичайному риболову коропятнику який дотримається всіх правил і головне принципу «піймав — відпусти» можливо потрапити на озеро тільки через Желько Цапана, тобто зв'язавшись з ним через телефон чи соц. мережі, оскільки тільки він приймає бронь на вільні для рибалки сектори й в нього той журнал в якому всі риболови охочі порибалити на озері записані хто і на які дати забронював сектор, а далі він ці данні передає на будиночок адміністрації, де по приїзду та реєстрації звіряють ваші данні з даними Желько. Так от інших шляхів потрапити на дане озеро просто не існує, ми перепробували всі можливі варіанти. А ще на даному озері є як перспективні сектори так і не дуже, і приїхавши в будь-який сектор, це не гарантує вам спіймати рибу (по типу тут в озері риби кишить і вона має клювати як з кулемета), повертаються рибалки з Шумбара і з нулем також.

Загорівшись даною ідеєю потрапити на дане озеро ми (Я, Іван та Вітя) почали шукати шляхи виходу на Желько Цапана з можливістю забронювати сектор на початок карпового сезону, зсилаючись що в нас у квітні місяці ще може бути холодно, а в Хорватії вже теплинь і риба клює повним ходом. Ми планували їхати однією Вітіною машиною всі разом і по можливості завантажити її всім для нас необхідним рибацьким хламом, але паралельно розглядали варіант з причепом, у разі якщо той хлам не влізе і критично стане питання додаткового багажо-місця. Але причеп створював додаткову купу різних нюансів і проблем, оскільки ні в кого з нас його не було і його треба було десь брати, робити документи й т.д – короче купа гемору, але то був запасний варіант, спочатку треба було забронювати сектор.

Промоніторивши інтернет і обдзвонивши всіх знайомих і не дуже знайомих людей які рибалили на озері Шумбар, ми винесли для себе декілька нюансів:

— На озері є топові сектори, які користуються особливою популярністю і ймовірність добре відловитися виростає в рази при потраплянні в даний сектор, це сектори: 5, 12, 22, 25, 26, 27.
— Обмеження в використанні лісок мін. 0.35 та максимальна вага груза 120 гр.
— Безбороді гачки
— Бронь тільки через Желько

Розприділивши обов'язки було прийнято, що Вітя відповідає за комунікацію та вихід на Желько Цапана і бронь сектора, ми ж Іваном відповідальні за корма та всю технічну частину – оснащення, табір і т.д. Протягом всього міжсезоння Вітя займався питанням як вийти на Желько і забронювати сектор. Було написано купа листів на пошту озера та в соц. мережах зі зверненням порибалити на Шумбарі, але відповіді не приходило, Вітя пробував телефонувати, але теж безуспішно, то Желько не міг говорити, то сказав набрати ближче до весни, і так ми до кінця не знали чи вдасця нам щось забронювати та поїхати туди порибалити чи ні. В південній Африці куди Вітя поїхав в ролі логіста збірної України по карпфішингу, він мав нагоду заочно познайомитися та поспілкуватися з Желько який був там присутній в ролі тренера, але то було якось не коректно і не зовсім правильно смикати людину своїми питаннями, в якого голова забита зовсім іншим. І йому поспілкуватися теж там не вдалося. Наближалася весна і ми вже змирилися з думкою що в цьому році нам не бачити Хорватії, і відкривати сезон ми поїдемо в котре на Кричевичі. Проте на початку березня Желько все ж таки відповів віті на один з його листів, і повідомив що забронював для нас сектор №22 який ми хотіли й на ті дати які ми планували їхати, і що готуйтеся на вас чекають на озері. Ми не могли повірити й були раді як слони, знову загорілися очі і мрія яка вже здавалася недосяжною, може бути реальною. Відразу закипіло обговорення в групі, яку я створив в –telegram, деталі поїздки, що і як брати, які корма і т.д ми помалу готувалися.

Лишався місяць до виїзду, за вікном 8 березня, і тут з'являються нові форс-мажори та факапи – Вітя починає давати задню, коли вже пророблено ціла купа роботи щоб домовитися і забронювати сектор, замовлено корма, та необхідні розхідні матеріали, дружини налаштовані та дали добро на таку поїздку. У Віті з'являється ціла купа аргументів щоб відмовитися від поїздки, і такій новині він психологічно давить на Ваню який вже теж «кидає чемодани на пів шляху» і не має бажання їхати. Згодом в групі приходить повідомлення з остаточною відмовою Віті від поїздки. Я набираю Ваню розуміючи, що вся підготовка і прокладена робота яка тривала майже пів року, знищена одним постом. Потрібно було якось рятувати ситуацію на шляху до своєї «рибацької мрії», і так навмання пропоную не зважати на Вітю і поїхати у двох – Івана машиною (не сподіваючись навіть що той погодиться), оскільки якось давно затрогували дану тему поїздок за кордон на що Ваня був категорично проти, тому дану тему більше не підіймали. Але що сталося в той час з Іваном, я - хз., тому що він відразу погодився, і Вітя зі своєю відмовою відійшов на другий план, і ми почали готуватися вже у двох самі, оскільки лишалося менш як місяць часу. І ось в календарі 8 квітня, а з ранку 9 квітня ми запланували виїжджати, той день якого ми йшли пів року і так довго готувалися настав, попереду купа цікавого та невідомого, ми вперше їдемо в Європу на власному авто і все потрібно буде робити самому, без гідів, перекладачів і т.д. Ми їдемо - «пакарять Європу!!!»

День виїзду

Наближався день виїзду якого ми чекали й готувалися пів року. В голові повна каша і тривога щоб часом нічого не забути. Навожу будильник на 4.00 і домовляюся з Ваньой близько 5.00 виїжджати. Всю ніч спалося як на чемоданах, а точніше взагалі не спалося, лише під ранок вдалося трохи задрімати, проте звук будильника перериває сон. Збори та згодом на мене чекає Ваня з вже завантаженим авто, ще трохи моїх речей, забиваємо в навігаторі маршрут – через обїздну Львова на Стрий, Мукачево далі на Берегове Закарпатська область і далі прикордонний пункт пропуску Берегшурань за яким Угорщина і Євросоюз, і погнали за новими пригодами, новими враженнями, цього разу за межами нашої країни. На даному відрізку дороги в 475 км. приймаємо рішення мінімум ставати щоб швидко проскочити Україну і вже в Берегове зупинитися нормально перекусити, маючи запас часу. Даний відрізок ми проїхали швидко і біля 12.00 були вже в Берегове, місто нас зустріло палючим сонцем і місцевими жителями які були одягнені по літньому, чоловіки в шортах та футболках з коротким рукавом, жінки в сарафанах чи платтях, а в нас в Рівному далеко ще не літо і ми такі в машині в штанах та теплих кофтах. Перекусили в місцевому кафе і в сторону кордону. Під'їхавши до кордону машин попереду майже не було – дві чи три, прикордонник запитав куди їдемо й оком оглянув багажник автомобіля. Ваня навіть не зрозумів що ми пройшли кордон Український, далі під'їжджаємо до Угорського, черга теж не велика. Підійшов угорський молодий прикордонник і на ламаному англійському перепитав куди їдемо і чи не веземо зброї, проштампував паспорти та вказав проїхати до віконечка митного контролю. Тут стояло два інших угорських прикордонника, не квапливо через хвилин 3-5 підійшов один з них, який мені відразу не сподобався і запитав ті ж стандартні фрази, та попросив відкрити багажник і згодом сказав розвантажити частину речей з авто на огляд. Ми почали вигружати наш крам з авто, а прикордонник ходити й заглядати в кожен карман сумок і в відра з прикормкою (бойлами), і тут він побачив мою Фоксівську сумку, і його понесло, він почав як та курка кудахкати по угорськи: - «Фокс, фокс!!!», а ми не розуміючи жодного слова стоїмо холодні та не розуміємо що відбувається? До нього підійшли ще два прикордонники і він почав щось їм втерати по угорськи, взяв наші біометричні паспорти в руки відкрив прогортав, по типу що там пусто, хоча мій вже був проштампований в декількох країнах, і місяць тому повернувся з Польщі та в Вані теж були виїзди. Потім почав трусити про якісь запрошення та ліцензії на рибалку та документи на прикормку. Я ж намагався йому пояснити англійською що ніяких таких паперів ніхто не надає і ми їдемо відпочивати, потім я помітив що один з тих прикордонних циганів розуміє російську і все йому пояснив на російській, а він махаючи гривою тільки казав: - «Ок, ок, ок!», а той лисий далі нас сношав заглядаючи в сумки, так ми зібрали за своїм авто цілу колєйку з авто, якої не було на цьому кордоні з часу введення закону про «бляхи», а з колєйкою навколо нас вже зібралося 4-5 тих угорських прикордонників які щось бубніли на незнайомі для нас мові – лисий сношав, а інший повторював - «Ок, ок, ок!». В мене вже закралася думка що не бачити нам Хорватії та озера Шумбар, і поїдемо ми на Прилбичі відкривати сезон, і все йде до того що нас розвернуть назад. Хтось з прикордонників угорською мовою гукнули в глиб колейки, і підійшла жіночка Українка яка теж перетинати за нами кордон і розуміла ту циганську мову. Прикордонник задавав питання - я відповідав, і вона перекладала, але їй я теж чітко пояснив куди ми їдемо і що веземо, і нічого забороненого не маємо. Лисий знову заглянув в паспорт де було проштамповано перетин Угорського кордону і сказав їжджайте – жіночка врятувала нашу поїздку, яка вже була під загрозою зриву. Ми ж швидко повкидали речі аби як і сівши в машину швидко покинули той геморойний кордон (хоча від багато кого перед поїздкою чули що ніяких проблем з перетином Угорського кордону нема). Проїхали декілька кілометрів і звернувши в сторону взялися перепаковувати накидані речі. Трохи під впливом стресу, але все ж таки ми були раді що в'їхали на територію Євросоюзу, і що третину шляху ми подолали, а далі має бути без пригод. Далі стояла задача заїхати на першу попавшуся заправку та оплатити проїзд по дорогам Угорщини які тут платні. Проїхавши близько 10 км, бачимо заправку і заїжджаємо, зайшовши в середину бачимо біля стійки оператора касира, таких самих знаючих угорську мову українців як і ми, які теж купували проїзд. Нам потрібно було дати тех. паспорт і посвідчення водія, після чого касир вводить ваші данні в базу даних і роздруковує чеки, який дає на руки. Мінімальна вартість оплати доріг в Угорщині коштує 7000 форинтів на десять днів, що на наші гроші 700 грн. Проїхавши ще з 5 км. Ми виїхали на автобан, де кожні декілька кілометрів стоять зчитувальні рамки з камерами, які фіксують водіїв які оплатили проїзд, а які ні.

Далі нам потрібно було заїхати та купити продуктів харчування, та м’яса на шашлик. Ще в дома я знайшов на об'їзній Будапешта супермаркет Ашан, який був якраз на прокладеному нами шляху, тому з мінімум зупинок за власними потребами рушаємо в сторону Будапешта по обїзній через Ніретхазу. Кожні декілька кілометрів по автобану по обидві сторони знаходяться парковки для легкових та вантажних автомобілів, де знаходився безкоштовний чистий туалет, вода в кранах, столики з лавочками щоб перкусити. Все навколо чисто і прибрано. І задумуєшся, що в нас так не скоро буде. І так до Будапешта нам потрібно було проїхати 300 км., дорога ідеальна враховуючи завантаженість свого авто і те що ми в чужій країні з незнайомою мовою для нас, ми їхали не поспішаючи в середньому 120 км/год.

Підїжаючи Будапешта потік автомобілів які з'їжджалися зі всіх сторін почав суттєво збільшуватись, і ми близько 15.00 - 16.00 були біля Ашана. Взяли кошик і поїхали затаритися всім для нас необхідним, ціни приблизно однакові, далі все згрузивши в авто, вирішили піти перекусити, оскільки не планували зупинятися на перекус далі. В тому торговому центрі було повно закладів громадського харчування та різних магазинчиків. Ваня через не знання угорської мови обрав ту кафешку де намальовані страви на світлових екранах, і тицьнувши пальцем на один з них, показав два пальці в гору, по типу дві порції, так він на пальцях і спілкувався протягом всієї подорожі. Стосовно оплати та розрахунку за кордоном, всі грошові операції ми проводили приват банківською карткою GOLD, вона сама конвертує, і не треба міняти гроші й носити їхні ті копійки та думати що з тими кишеньковими грошима робити. Все досить зручно якщо ви не приділяєте уваги подвійній конвертації з місцевих грошей в долари, а з доларів в гривні, якщо у вас гривнева карта. Поки ми топтали ті харчі які на пальцях замовив Ваня, вдалося поспілкуватися через безкоштовний вай-фай з рідними, і шалена злива яка розпочалася в Будапешті не давала змоги раніше виїхати з того Ашана.

Але тра їхати, по навігатору дорога пролягала вздовж озера Балатон. Балатон (угор. Balaton, ньому. Plattensee, словацькою. Blatenské jazero, словен. Blatno jezero, лат. Pelso) - озеро на заході Угорщини, найбільше в Центральній Європі. Узбережжя Балатону — найважливіший курортний район Угорщини з виходами мінеральних і термальних джерел. Добре розвинене рибальство. Озеро судноплавне. Дуже здорове і їдучи від Будапешта майже до самого кордону з Хорватією праворуч видніється де-не-де на горизонті узбережжя цього велетенського озера, яке до речі теж цікаве багатьом Європейським коропятникам, через важкість умов рибалки через розміри водойми, ну і звісно своїми трофеями. До кордону з Хорватією нам потрібно було проїхати ще 230 км. Після перекусу їхалося легко та швидко. Почало смеркати та ми підїжаєм до кордону Угорщини та Хорватії, я чомусь думав що як такого кордону не існує, як в інших європейських країнах сусідів, проте помилявся, все як у нас прикордонний паспортний та митний контроль огляд авто, але тільки оком поверхнево і без сюрпризів. Машин перед нами не було взагалі. Прикордонники лише запитали куди їдемо, і на відповідь що на рибалку, тільки посміхнулися і все. Далі нас чекав шматок дороги до Загреба і далі 60 км від Загреба до міста Карловац. На даному шляху існує два шматки платних доріг. Де заїжджаючи на платну дорогу берете талончик, а потім проїхавши дану дорогу, на виїзді оплачуєте проїзд оператору який там сидить, або самостійно карткою. Перший відрізок орієнтовно 100 км. вартував 6 євро, другий 40-50 км коштував 2 євро в одну сторону, і так само по дорозі до дому. На шляху один раз зупинилися на заправці попити кави, купили магніти – Хорватія, та скористалися безкоштовним вай-фаєм. Близько 21.00 ми в'їхали в місто Карловац від якого до озера треба було з'їхати в сторону на 5-6 км, але нормальною дорогою. І в повній темноті проїжджаючи повз дубовий ліс ми під'їхати до шланг бауна та таблички, на якій писалося «Вітаємо на озері Шумбар». В загалом ми в дорозі провели 17 годин (з яких один раз ставали на каву біля Стрия, і поїсти в Берегове, годину чи півтори нам компасували мізок на кордоні угорці, годину чи півтори ми потратили в Ашані на перекус та закупку їдла, і один раз стали на каву в Хорватії).
Навколо була темнота, навіть не було видно ні озера ні наметів рибалок які рибалили раніше, а так було цікаво. Я запропонував розвантажити трохи машину і дістати намет та розкрівушки, щоб нормально відпочити з дороги, а не спати раком на сидіннях авто. Трохи маніпуляцій і табір який ми розбили прямо на парковці – готовий. Ваня ще щось жер, а я влігся і заснув. Дише серед ночі було чути крики якихось тварин, вовки чи - хз. Що там кричало, але ми були втомлені й переповнені дорожніх пригод і нам було пофіг, тому вирубилися відразу.

День 1. Знайомство з озером, та перші риби сезону 2019.

Проснулися ми раненько о 6.00. Протягом ночі поливав дрібний дощик, але втома після дороги дала про себе знати й тому спали як вбиті. Навіть цікавість побачити в перше озеро яке не можна було розгледіти за деревами в темноті ночі, з глибини якого лунали час від часу звуки сигналізатора, та виття якихось тварин, відійшли на другий план – сон головне. Добре що Ваня погодився розвантажити майже пів машини та дістати намет та розкрівушки зі спальніками, на яких ми й ночували біля будинку адміністрації оз. Шумбар. Проснувшись заварили кави та почали помалу розчухуватися та пакувати то все назад в машину, погода цьому сприяла, дощ закінчився і за похмурим небом проглядалося де-не-де сонечко. Близько 800 підійшли до адміністрації озера, щоб зареєструватися та оплатити бронь та риболовлю. Адміністратор звірив наші імена зі своїм списком людей що бронювали на ті ж дати сектора, та записав наші паспортному данні у свій журнал, а також перепитав хто риболов і хто буде рибалити, ми спочатку не зрозуміли що він хотів від нас і сказали що рибалити будем двоє. На даному озері дозволено ловити на три вудилища. Він нам порахував на кожного окремо вартість рибалки, і я потім перепитам, якщо ми оплачуємо окремо, то в такому разі ловити маю право я на три вудилища, і ловити має право Ваня на окремих трьох вудилищах, на що він кивнув головою. В такому разі якщо два риболови оплачують риболовлю окремо, то вони мають право ловити в одному секторі на два род поди, по три вудилища. Як потім виявилося, після прогулянки навколо озера, що так робить переважна більшість риболовів. Проте можливий і варіант що ви оплатили тільки один білет, але рибалите у двох на три вудилища і виважуєте рибу як вже домовитеся між собою. Додатково на озері ми вирішили замовити вареної кукурудзи 10 кг. і 5 кг. вареної коноплі для початку, а потім дивлячись по ситуації та при потребі замовити ще. Дані зернові ми вирішили не везти з собою, щоб зекономити місце в машині та час на приготування їх на озері, а з зернових взяти з собою 5 кг. замоченого тигрового горіха, який варили вже на місці.

Оплативши все нам дозволили вже о 8.30 заїжджати на озеро у свій сектор №22, по при зазначений час заїзду о 12.00. По дорозі до сектора який знаходився на протилежному боці від будинку адміністрації, ми розкривши роти в перше мали змогу роздивитися озеро Шумбар у всій його красі, і перша думка яка закралася в мене: «яке ж воно маленьке, але які ж в ньому риби плавають!». Приїхавши у свій сектор №22 який має назву – Мис Юрія Бегалова, дивлячись на карту озера даний сектор трохи висунутий немов «язик» в глиб озера навпроти якого праворуч в воді спостерігалося два камишових острова. Неподалік розміщувався сектор №21, але його орієнтир був розвернутий вздовж прилеглої з лівої сторони берегової лінії та дороги. Територія сектора висипана дрібною галькою, як на морі. Стовбури всіх великих дерев захищені сіткою від звірів які мешкають в прилеглих лісах, під деревами стояв імпровізований стіл зі стільцями у вигляді величезних пеньків, все чисто і по Європейські.
На озері існують чіткі та строгі правила перебування, і з кожним роком власник озера та адміністрація намагаються зробити все щоб максимально зберегти рибу нанісши їй мін. травматизму.

- Користування на озері короповими матами та сумками для зважування риби тільки тими що видає адміністрація озера, які постійно обробляються антисептиками. Мати величезних розмірів, з високими м'якими бортами та двома ручками для перенесення мата — спеціально пошиті, щоб навіть самий великий риб не отримав травму під час зважування чи фотосесії.

- Тільки безбороді гачки, щоб мінімізувати нанесення травматизму губам риб, та легкого звільнення риби від гачка і виймання гачка з губ карпа. З безбородим гачком риба має тільки маленький прокольчик і ніяких дир та рваних губ, які наносить безбородий гачок. Багато скаже що часті сходи через такі гачки й вони не популярні в нас? За всю рибалку ми мали лише один схід, і то біля самого підсака карп почав активно махати головою і гачок вискочив, решта без проблем сіклася і виважувалася. Дані безбороді гачки ми замовляли через хлопців які возять снасті з Англії (оскільки в нас знайти потрібні нам безбороді гачки важко), наш вибір впав на Korda Kaptor Wide Gape №4 та Korda Kaptor Kurv Shank №4

- Основна ліска мін. 0.35, щоб зменшити кількість обривів ліски. Ми користувалися лєскою FIN RUBIN CARP 1000 м. (гранатового кольору) – хороша, крепка, жорстка ліска, жодних нарікань на неї не було, жодних зрізів об ракушку, хороші польотні характеристики, в ніч під світлом ліхтаря її не видно як флуро ліски, але більш менш видно. Використання таких товстих лісок дуже сильно обмежує риболовів в дальності закидання оснасток, тому для риби створюється своєрідна зона комфорту перебування на відстані від 130 м. і далі, оскільки закинути таку «проволку» далі 120 м. не так вже і легко, і потрібно робити певні оснастки та маніпуляції з ними щоб збільшити польотність оснасток.

- Груза до 120 гр. Ще один нюанс який впливає на дальність польотних характеристик вашої оснастки. Чому макс. 120 гр.? - мені важко відповісти. Оскільки Європа помалу починає відмовлятися від свинцевих грузил, які по їхній теорії забруднюють дно водойм. Але що при 120гр. грузилу, що при важчому грузилі забрудненість напевно не суттєво буде відчуватися в різниці 20-40 грамах. Але то їх озеро і їхні встановлені правила, якщо хочеш рибалити мусиш дотримуватися.

- І ще декілька інших правил, які слід врахувати при підготовці до поїздки на оз.Шумбар. Дані правила є на їх оф. сайті навіть російською мовою. http://www.ksr-korana.hr

Не затягуючи з часом почали розставляти табір, адже по прогнозу передавали дощі, і потрібно було все швиденько розставити й по можливості промаркувати сектор та визначитися з точками лову, а далі можна і в дощ займатися рештою справ. Ні для кого не секрет що маркування на озері Шумбар дуже особливе і складне, до того ж і цікаве, завдячуючи структурі та рельєфу дна озера. Дане озеро – це в минулому затоплений кар'єр з видобутку глини, котлован даного кар'єра переповнений ямами, язиками, столами, пупками та різноманітними аномаліями, і дуже важливо саме прив’язуватися до даних аномалій які полюбляють місцеві підводні монстри. Тому тут було дуже важливо чітко відмаркуватися і знайти дані місця і максимально точно їх обловлювати, адже можеш промахнутися і не побачити клювання взагалі. Траплялися випадки що навіть з такого наповненого рибою озера риболови поверталися з нулями. Тому маркуванню приділяємо стільки часу, скільки потрібно для детальної карти. Хоча мали додатково роздруковану карту з глибинами яка є в вільному доступі на оф. сайті озера. В цілому вона більш менш правдива стосовно глибин, проте відстані потрібно було визначити самостійно. Отже, маркерне вудилище в воду, дальномір з картою маркування в руки й погнали. Маркувати почали праву частину сектора і рухаючись променями в ліву сторону. Нам відразу показалися перспективними місцями острова і на нашу думку риба там повинна крутитися і можливо жити. Мареком знайшли яму на відстані 135 м. за дальнім островом (дане місце активно кормили рибалки праворуч на сусідньому березі, кидаючи спомби на край острова по їхньому орієнтиру). На відстані 115-110 м. відчувається чітке стукання (можливо ракушка), в інших місцях його не спостерігалося, і дана відстань якраз була чітко навпроти острова. Далі на відстані 67-65м. ми знайшли теж заглиблення своєрідне русло між ближнім та дальнім островом, на осі якого розміщувалися ще два торчащих з води корчів. Місце цікаве, але і небезпечне своїми зачепами, рибу там потрібно було форсовано виважувати намагаючись розвернути в ліву частину сектора, не даючи їй зайти в ті корчі та нависаючі гілки островів. Там ми залишили дві риби з оснастками й один свій спомб (але про це далі). Дане русло на 67-65м. йшло перпендикулярно вздовж нашого сектора. Ліворуч сектора де відкрита вода, спостерігався стіл на глибині 3.5м. (дану точку ми відклали на потім), Також під час маркування ми знайшли невеличкий коряжник прямо по центру сектора на відстані 55м. де мало не лишили маркерну оснастку, проте обірвали оснастку на робочому вудилищі. Отже, в підсумку приймаємо рішення закинути на 130-135м. першу палку зі стіком, другою і третьою палкою обловлювати 110-115м. де чітко простукувалося дно, і дану точку кормити спод міксом, а четверту палку закліпсувати на відстані 65м між двома островами й також активно кормити дану точку спомбом. Ще в нас було дві палки – оскільки ми брали два білети, тому даними вудилищами ми перші дві доби пробували шукати рибу, і поставивши їх окремо від род пода з лівої сторони обловлювати всю ліву сторону вільну від пресингу лісок, та корму.

Далі потрібно було приготувати спод мікс. Поки ми маркувалися хорвати на адміністрації зварили нам 10 кг. кукурудзи та 5 кг. коноплі. По приїзду в сектор ми відразу поставили варити тигровий горіх. Отже, в складі нашого спод мікса були варені зернові (кукурудза, конопля, тигровий горіх частково дроблений), перед кожним закормом ми окремо заливали порцію зернового міксу СSL CC Baits, також окремо ми задіпували пелет ред в СС Мoore Мinamano, окремо ломали навпіл та четвертини варені бойли Source та пилящі бойли CC Baits Professional Soluble Squid Octopus та CC Baits Professional Soluble Squid-Cranberry. Перед кожним закормом всі ці три окремі частини ми змішувала разом в необхідній для закорму кількості та відразу все висипали за допомогою спомба. В загальному за всю риболовну сесію в нас пішло 10 кг. кукурудзи; 5 кг. коноплі; 5 кг. тигрового горіха; 10 кг. пелета ред та халібут; та 20 кг. варених бойлів та 10-15 кг. CC Baits Professional Soluble Squid Octopus та CC Baits Professional Soluble Squid-Cranberry. І враховуючи те що по всьому озері ми кормили найбільше у порівнянні з рибалками які стояли в інших секторах які потрапляли в наше поле зору. Кожен ранок та в вечері, а також після кожного клювання летіли спомби зі спод міксом у воду.

Згодом всі прути були закинуті в воду в очікуванні перших риб сезону. На насадках використовували по інформації від людей які тут рибалили та інформації з інтернету дві кукурудзи з підсадкою підрізаного жовтого поп апа — в нашому випадку CC Baits Fluoro Pop-Ups (Pineapple & N-Butyric Acid) 10 мм. та CC Baits Fluoro Pop-Ups (Honey) 10 мм. Також наші улюблені насадки – діповані бойли CC Baits Glugged Baits (Spices; Squid Octopus; Squid – Cranberry; Gammarus Belachan) з підсадкою поп апа, і звісно варені бойли Source якими кормили. Як новинку цього року намагалися протестувати двотонні поп- апи CC Baits Two-Tone Pop Ups, які досить добре себе показали як самостійна насадка так і в комбінації CC Baits Glugged Baits, і вже серед даної новинки в нас з’явилися свої фаворити.
Кожну насадку ми закидали разом зі стіком, на ближню точку робили ковбаси, а на дальню маленькі стіки товщиною 2-3 см. Основа нашого стік мікса була CC Baits Stick Mix Squid Octopus в яку ми добавляли крушені варені бойли Source, мікро пелет (ред, халібут, та бетаін грін), а також поп-ап крошку, для візуального та взривного ефекту. Перед закиданням оснастку зі стік міксом пробували вмокати в СС Мoore Мinamano, але особливої різниці ми не побачили від використання такого роду діпу.

Продовження звіту далі, частина №2